Кого і від кого захищає закон про захист персональних даних?
1 січня в силу вступив закон “Про захист персональних даних”, покликаний регулювати відносини, пов`язані із захистом персональних даних під час їх обробки. Проти цього закону вже раніше виступила Українська Гельсінська спілка, назвавши його «вагомим кроком для побудови тоталітаризму» в Україні. Натомість розробники закону стверджують, що він дозволить Україні співпрацювати з Європейським Союзом на новому рівні. Тож кого і від кого захищає закон про захист персональних даних - про це ми запитали в експертів
Юрій Ключковський, народний депутат (Наша Україна)
У НАС ЧОМУСЬ ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ОСОБИ Є КОНФІДЕНЦІЙНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ, А ЦЕ В ЄВРОПІ ВИКЛИКАЄ СМІХ
Як завжди, при прийнятті таких законів, є гарні наміри і часом бувають достатньо негативні наслідки.
Мені здається, з доступом до інформації про фізичну особу нам би треба було спокійно і всерйоз розібратися: що саме повинно бути дійсно конфіденційним, яку саме інформацію не можна обробляти без відома фізичної особи, на яких фізичних осіб це не поширюється, бо відома позиція Європейського суду з прав людини, що політично активні діячі є більш відкриті для суспільства, аніж звичайні громадяни.
Крім того, необхідно забезпечити, щоби робота тих, хто намагається донести суспільно-цікаву і важливу інформацію для громадян, не була для них небезпечною. В цьому відношенні закон дуже далекий від досконалості.
Мені здається, у нас є певне внутрішнє загальне нерозуміння, а що саме слід вважати конфіденційною інформацією про особу? Наприклад, у нас чомусь вважається, що місце проживання особи є конфіденційною інформацією. Таке твердження в Європі викликає легкий сміх. У них прийнято, щоб телефонні довідники лежали біля кожного автомату в місті, і всюди там разом з номером телефону вказана адреса. В мене складається враження, що деякі наші діячі дуже бояться, щоб люди не взнали, де вони живуть. Можливо, щоб їм під вікнами не влаштовували пікети, якщо вони роблять таке, що суспільством не сприймається.
З іншого боку, захист персональних даних в першу чергу повинен бути спрямований проти накопичення надмірної кількості відомостей про людину в одних руках. У цьому відношенні мені б дуже хотілося, щоб цей закон спрацював проти тих осіб, які розповсюджують піратські або незаконно скопійовані бази даних про людей. Такі бази даних можна запросто купити у Києві на Петрівці за невелику суму. Це вважається злочином, але повинно більш жорстко і більш ефективно переслідуватися.
Йде мова про те, як забезпечити контроль за незаконним розповсюдженням інформації про людину і як забезпечити, щоб жоден орган, жодна посадова особа чи жодна недержавна організація не мали в руках надто великої кількості інформації про людину, зокрема тієї, яка дійсно повинна бути конфіденційною, стосовно, скажімо, стану здоров’я чи деяких інших речей.
Мені здається, слід перестати вважати конфіденційною інформацію про фізичних осіб у заснуванні підприємницьких структур, і зокрема, засобів масової інформації. Тут варто було б зробити інформацію максимально публічною, оскільки це дійсно становить суспільний інтерес.
На превеликий жаль, далеко не всі ці речі у законі враховані і деякі процедури викликають питання.
Тетяна Монтян, адвокат:
НЕ ХОЧЕШ, ЩОБ ПРО ТЕБЕ ПАТЯКАЛИ, СИДИ ВДОМА – ГРАЙ У ДОМІНО НА ЛАВОЧЦІ
У нормальному суспільстві – це повний маразм, особливо стосовно посадових осіб, політиків, громадських діячів. Не хочеш, щоб про тебе патякали, сиди вдома – грай у доміно на лавочці. І ніхто тебе, крім сусідів, на згадає. Якщо сам лізеш на публіку і пнешся – чого вже тут скаржитися?
Ті, хто захочуть щось злити, все одно зіллють. Але під цим приводом так само, як і з порнографією, отримають можливість розправлятися з неугодними. А зливати будуть аж бігом. Тому що виправити прізвище так, щоб воно було впізнаваним, але не справжнім – дуже-дуже просто.
Журналістам у деяких випадках буде навіть краще – привертатиме увагу до їхніх допитів.
Я важко розумію, що може зробити людина, яку назвали, а вона не хоче, щоб про неї писали. Чим більше вона про все вякатиме, тим більше про неї всі патякатимуть: тільки вже на форумах, у чатах і т.д. Людина, замість того, щоб отримати захист приватності, у підсумку отримає ще більше розголосу.
Тарас Чорновіл, народний депутат, позафракційний
ЗАКОН ПРО ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В ЧАСТИНІ ПОЛОЖЕНЬ ПРЯМО СУПЕРЕЧИТЬ ЗАКОНУ ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
У нас зараз відбувається хаос – закони приймаються з політичною метою: аби комусь сподобатися чи від когось відгородитися, а не дійсно створити нормальне цілісне законодавче поле.
Вступив в силу закон про захист персональних даних. Але паралельно з тим йде повним ходом підготовка прийняття закону про доступ до публічної інформації. Якби не Мартинюк, то 99%, що він був би проголосований і прийнятий раніше, коли Єфремов наполягав. Тоді вийшов дуже жорсткий конфлікт у сесійному залі. І Мартинюк тупо зірвав голосування. Та оскільки зараз відбувається досить жорсткий пресинг з боку західних демократій на Януковича, формально саме по прийняттю цього закону про доступ до публічної інформації, то, напевно, він буде прийнятий у найближчі тижні, у крайньому випадку – за місяць-півтора. І тут виникає дика колізія. Тому що закон про захист персональних даних в частині положень прямо суперечить закону про доступ до публічної інформації. По доступу до публічної інформації зобов’язані надати певні відомості, по захисту персональних даних – надаватися не можуть, якщо людина того не захоче.
Треба говорити про дуже низький рівень не законотворчої культури, а проштовхування. У нас якщо щось комусь потрібно – вштовхується у той чи інший спосіб.
Як на мене, захист персональних даних має стосуватися в першу чергу конкретно будь-якого громадянина України за винятком... А далі має йти певний список винятків, дуже чітко визначені види інформації, яка стосується особисто певних категорій осіб, їхнього персонального життя (окрім, особистого сімейного чи ще якісь моменти), бізнес-можливостей, фінансового стану, заробітків, ділової активності, і ці дані вони зобов’язані надавати.
Як поставитися до реалізації цього закону в тій ситуації, коли структура, яка володіє персональними даними для паспортної системи, знаходиться на території приватного підприємства? Офіційно державна структура з абсолютно закритою інформацією знаходиться на території консорціуму ЄДАПС. Як на мене, це така суперечність, яка просто кричить і волає.
Коли ми говоримо про максимальний доступ до публічної інформації, у мене також виникає питання: хто повинен мати цей доступ? Ніби логічно, що право на максимальний доступ до всієї інформації мають мати журналісти, які є посередниками між суспільством і відповідними державними органами. Громадяни мають право мати доступ до інформації, яка якимось чином їх зачіпає. А якщо кожен громадянин буде писати: надайте мені статистичний звіт чи як у вас там реалізовуються ті чи інші державні програми, то держава буде працювати тільки на ті звіти.
Ще один момент. Тепер кожне підприємство, яке має свій сайт, добавляє собі стрічку новин, штучну, і заявляє: ми інформаційне агентство і ви нам зобов’язані дати інформацію. А інформація їм потрібна для того, щоб здобути певні переваги у конкурентній боротьбі проти іншого підприємства, бо хто має інформацію – має світ. Як з цього виходити? - Відповіді немає.
І закон про захист персональних даних, і закон про доступ до публічної інформації є неймовірно слабкими і не дають відповіді на всі основні питання.
Тарас Шевченко, директор Інституту медіаправа:
ПЕРЕД КОНТРОЛЮЮЧИМИ ОРГАНАМИ ВІДКРИВАЮТЬСЯ МОЖЛИВОСТІ ЗЛОВЖИВАННЯ ЦИМ ЗАКОНОМ
Закон, в першу чергу, регламентує обробку персональних даних в автоматизованих системах та картотеках. Звичайно, все залежить від практики, як він буде застосовуватися. Однак він має застосовуватися лише в тих випадках, коли персональні дані обробляються, тобто якщо ваші дані збирає ЖЕК чи телефонна компанія, чи медичний заклад. Поки з тексту закону до кінця не зрозуміло, якою буде практика його застосування, бо норми виписані неоднозначно. Тому, на нашу думку, загрозою є можливості зловживання цим законом, які відкриваються перед контролюючими органами. І якщо такі самі положення будуть використовуватися стосовно журналістської діяльності, тобто діятиме заборона використовувати будь-яку інформацію без згоди, починаючи від імені і закінчуючи всіма іншими даними, - у такому випадку теж буде велика загроза.
Є і інші “перекоси”. Зокрема, створення спеціального органу, який буде контролювати реєстрацію цих баз даних і матиме можливість накладати великі штрафи. На цей момент дуже багато організацій збирають відомості про фізичних осіб у будь-який спосіб, у тому числі і через Інтернет (якщо ви залишаєте там певні дані). На них покладається теж дуже багато обов’язків, що вони мають зробити, і достатньо великі загрози по штрафах, які на них можуть накласти. Я сумніваюсь, що всі організації, які на сьогодні обробляють персональні дані, в змозі швидко виконати вимоги цього закону. Тож для організацій, які професійно займаються збором персональних даних, цей закон в першу чергу буде створювати проблему. Для журналістів – в другу.
Просто информация, без политики 
Отредактировано Димитрий (10-01-2011 22:49:56)
